Антон Макаренко: між минулим і майбутнім

Цей текст стояв на миколаївському сайті і мав вже під сорок тисяч переглядів, коли путіністи той сайт розбомбили. Ну нічого, маємо копію.

Був присутній на дуже змістовній розмові двох добродіїв з Полтави. Їм спасибі, бо такі бесіди рухають країну, налаштовують не на звинувачення й бійки, як це буває в нас зазвичай, а на роздуми, осмислення, а відтак будівництво нової країни. Хочете взяти участь? Тоді, будь ласка, спочатку послухайте, а потім вже читайте про те, що мені спало на думку.

То чиє є ж це добро?

Коли дитинча починає ходити і потрапляє до пісочниці, то зустрічає там своїх майбутніх співгромадян. І оскільки їхні рученята знають поки що тільки рух «до себе», то виникає питання про те, чиє ж це відерце або совочок? Нікому не спаде на думку розповідати їм про Людство і його культуру або гуманізм, правда? Але от про перші навички співіснування в пісочниці вже тут треба батькам подбати.

А от коли чужі кури здійснюють навалу на ваш город, то маєте ж давати відсіч? Хоч від такого сусідства скучно, скучно жити на цьому світі, панове. Бо як в людини, дорослої, рівень свідомості залишився на рівні пісочниці й про культуру, Людство вона досі не чула, що ще тут скажеш.

Німеччина, соціалізм, бюрократи

Нацизм і комунізм стоять у свідомості сучасної людини поруч. І доля наших народів у цьому сенсі дуже подібна. Переживши це, здолавши, ми подали Людству вагомий переконливий приклад. Який не можна спрощувати. Зокрема вплив на свідомість людей соціалізму – радянського чи німецького, тоді і зараз. А також їх взаємне переплетіння. Адже Гітлер, якого Сталін волів називати фашистом, був хоч і національний, але ж соціаліст. Про людське око, звісно, чи, сучасними словами, для формування привабливого іміджу. За прикладом Леніна, що взяв владу на гроші німецького генерального штабу, обіцяючи народам мир і землю.

Щоб тут розібратись, треба читати й думати, самостійно. Суттєво поглиблювати свої знання про те життя і, зокрема, життєвий шлях Антона Семеновича.

То що робити?

Щоб бути гідними нащадками Антона Макаренка. Як наша свідомість крім розмов про те, що ми ним пишаємось, містить ще і відповідальність за те, чи ми його гідні, чи ми відповідально ставимось до свого спадку. Тут є пропозиція, приблизна, але розгорнута за складовими. То що має робити прихильник системи Антона Макаренка?

А) Читати.

З цим найпростіше: заходьте в групу, знайомтесь з наявною інформацією, осмислюйте.

Б) Обговорювати

Тут вже варіанти.

Можна обговорювати, звісно, і в згаданій загальній групі, але краще запустити власну. Може в школі чи методоб’єднанні, може в ОТГ, районі чи місті, може на кафедрі – подумайте, як краще. Це буде ваша група, вона має бути орієнтована на ваше бачення, вашу подальшу роботу в певній аудиторії чи в певній спільноті. Є над чим подумати. Ну і порадитись з колегами чи науковцями, оце вже краще в загальній групі.

Власна група, звісно, як початок, бо далі знадобляться і інші, більш досконалі чи потужні формати, але починати треба з простого і ефективного засобу публічного обговорення планів і поточних результатів роботи. Обговорення – це перший крок до формування робочої групи або волонтерської спільноти прихильників, однодумців, колективу словами Макаренка.

В) Будувати АМ-Школи

Це найскладніший пункт і тут треба дещо зауважити.

АМ-Школа цілком вписується в концепцію Нової української школи - НУШ. Тому що НУШ побудована на європейському досвіді. Він, зрозуміло, всотав все те, що є сучасного в світовій педагогіці, а відтак і ідеї Антона Макаренка. То, може, треба Міністерству видати наказ всім будувати АМ-Школи? Ні, це вже буде запереченням системи.

Кожна АМ-Школа має виростати органічно - це тому, хто знайомий з працями Антона Семеновича, ясно. Відтак ключем до цього процесу є лідер. Директор? Може й так. А може начальник відділу освіти якогось управління. А може вчений з якоїсь кафедри. А може депутат? Ну, звісно, все може бути, але школа має бути конкретна. Нехай і не одна для тої чи іншої місцевої групи прибічників ідеї. Як ми будемо казати про місто чи район, то це можуть бути дві чи три школи. Але вони мають бути живі, конкретні й доступні для знайомства з результатами їхньої роботи. Можна сказати прозорими, але вже це давно сказано і, мабуть, стало стандартом нашої освіти? Може вона ще і не повний НУШ, але ж вже точно не СтаРШ – сайт є в кожної школи (як чесно, то не завжди), Фейсбук-група чи сторінка майже в кожної. То тут проблем нема, це вже зроблено.

А з чого ж почати? Як на мене, то з самоврядування, учнівської ради. Хоч, звісно, то вже треба обговорювати в конкретній школі. Ну і, відповідно, в конкретному форумі. Система Макаренка є саме система, який її елемент чи складову ставити на перше місце в який момент життя колективу – це складне рішення, яке має приймати саме колектив. Під проводом лідера.

От такий план. Для обговорення зацікавлених осіб.

А як же бути з вулицею, слухали про це? Нехай мешканці Полтави вирішують. Так само в Миколаєві чи Харкові, в Хмельницькому чи на Городоччині. Не можна не зазначити, що як в місті чи районі буде хоч одна жива, справжня АМ-Школа, то це вчинить суттєвий вплив на рішення громади. Відтак все залежить від справ місцевих прихильників Антона Макаренка.